Бабин Яр

Задум зробити заняття про Бабин Яр з'явився давно. Адже місцеві мешканці мають певну відповідальність перед тим місцем, де живуть — мають зберігати його пам'ять і передавати спогади далі. Для киян історія Бабиного Яру є складним, але дуже важливим острівцем пам'яті.

У 2022 році ми вже записали подкаст, зі стислим переказом події Голокосту і Куренівської трагедії,

але найбільше хотілося прив'язати ці історії до реального місця. Цей принцип використовує Centropa у своїх навчаннях — відвідування реальних місць подій працює надзвичайно потужно.

У 1941 році Червона армія відступила з Києва і місто окупували нацисти. Відступаючи НКВД заклали вибухівку у найбільші будівлі і 24 вересня підірвали місто. Ось так виглядав після цього нинішній Майдан Незалежності:

А ось таким був сам Бабин Яр — околиця Києва — 82 роки тому. Це фото з нацистської аерофотозйомки 1941 року:

А це його обриси, накладені на мапу міста в повоєнні часи:

Щойно стихли вибухи у Києві, 29 вересня 1941 року нацисти наказали усім євреям міста зібратись у визначеному місці. Коли раніше розповідали цю історію, було дуже дивно — чому люди пішли? Добровільно, невідомо куди. І лише зараз, в умовах війни це стало зрозуміло: і про евакуацію, і про "зелені коридори", і про окупацію...

29 вересня 2023 року ми проклали маршрут, яким вирішили пройти з учнями БеркоШко, щоб побачити сам Бабин Яр і пам'ятки, які там розміщені:

Пам'ятники були створені в різні часи, за різних обставин, тож цікаво було дослідити, які емоції вони викликають, що прагнуть відзначити.

Розпочали мандрівку на Куренівці, де встановлений пам'ятник Анатолію Кузнєцову. Він був хлопчиком, коли став свідком розстрілів євреїв в Бабиному Яру і в дорослому віці описав їх в романі Бабин Яр.

Цікаво, що оголошення написане двома мовами: українською і німецькою (жодної російської). І зазначено перетин вулиць: Мельника і Доктерівської. Іменем Ювеналія Мельника в той час називалась нинішня вулиця Іллєнка. А от Доктерівської немає. Спершу була думка, що це німці на слух так передали назву "Дегтярівська", але це виявилась вулиця Дорогожицька.

У 1941 році на перетині цих вулиць був вхід до єврейського цвинтаря, який совєтський режим згодом зрівняв з землею і збудував телецентр.

Зараз тут можна знайти пам'ятний знак, зі слідами ніг, де починалась "Дорога смерті". До Бабиного Яру пішки — не більше 10 хвилин.

Далі ми дійшли до меморіального комплексу, де у 1991 році була встановлена Менора. Поки йдеш туди, з динаміків лунають імена страчених, а вздовж шляху встановлені окремі вцілілі надгробки з цвинтаря. 

На самій менорі і на східцях біля неї бачимо камінчики. Євреї за традицією приносять на могили не квіти, а камінчики. Вважається, що це традиція з часів блукань пустелею разом з Мойсеєм. В пустелі ховали померлих насипаючи над ними курган з камінців.

Просто поруч з Менорою у 2021 році створили символічну розкладну синагогу-книжку. Ми не потрапили на її розкладання, але все одно вона виглядає дуже цікаво.

Зовсім поруч також розташована Кришталева стіна плачу, створена Мариною Абрамович, і Дзеркальне поле. Вони справляють суперечливе враження. В першу чергу згадуються скандальні події їх створення, за концепцією російського режисера Іллі Хржановського. Але навіть попри це, вони здаються більше відтворенням форми, але не суті.

Бабин Яр став переламною точкою в Голокості. Саме після розстрілів в Києві, нацисти скликали конференцію в Ванзеє, де ухвалили "остаточне вирішення єврейського питання", запровадивши замість розстрілів газові камери. 
Увічнення пам'яті про ці події має бути не лише емоційним і монументальним, але й інформативним. Наразі це більше нагадує декорації. 

Але, на жаль, історія Бабиного Яру не вичерпується лише Голокостом.

Після війни зруйнований Київ потребував чимало цегли на відбудову і цегельні заводи працювали без упину. Відходи виробництва совєтське керівництво дозволило зливати у закинутий яр... У 1961 році це спричинило техногенну катастрофу. Знаходимо цегляну інсталяцію в пам'ять про ці події.

Далі проходимо до ще двох пам'ятників: ромам, знищеним нацистами (цікаво, що в центральній Європі цей народ частіше називають сінті, а в східній — роми).

І дітям, розстріляним у Бабиному Яру:

Під час двох днів 29-20 вересня в Бабиному Яру біло розстріляно понад 34 тисячі євреїв. Але загалом в цьому місці було страчено понад 100 тисяч: військовополонених, українських націоналістів та інших в'язнів Сирецького концтабору. Зокрема, тут загинула українська поетка Олена Теліга.

На її честь названа вулиця, що проходить в тому місці, де раніше пролягав один з відрогів Бабиного Яру. Про Олену Телігу і її творчість ви можете послухати випуск нашого подкасту ПереФарбований лис:

 

І на завершення ми дійшли до пам'ятника жертвам Бабиного Яру 1976 року. В СССР не робили акценту на тому, що тут загинули євреї, роми чи українці. Тож називається він «Пам'ятник радянським громадянам та військовополоненим солдатам і офіцерам Радянської армії, розстріляним німецькими фашистами у Бабиному Яру».

До Куренівки і звідти до місця збору ми їхали, а далі — ходили пішки. Загалом така екскурсія тривала 2 години. 

Валентина Мержиєвська