Євген Чикаленко — дуже яскрава постать в українській історії. А те, що про нього мало хто знає,свідчить про те, що хтось був дуже зацікавлений, щоб його забули. Нація, яка має такі постаті, не можу відчувати меншовартість.
Особисто я вперше натрапила на згадку про Чикаленка у зовсім несподіваному місці. Перечитуючи Intermezzo Михайла Коцюбинського. На початку цього твору є незвична нотатка «Присвячую кононівським полям».
Мені стало цікаво, що це за поля, що було в тій Кононівці, і що там робив Коцюбинський. І потягнувши за цю ниточку випливла величезна історія про дуже цікаву людину.
Євген Чикаленко — український підприємець, меценат, громадський діяч, щиро захоплений українською національною ідеєю, активна діяльність якого припала на часи національно-визвольних змагань.
Євген Чикаленко народився в заможній родині в селі Перешори, неподалік від Одеси. Отримав у спадок 1000 десятин землі (це приблизно 11 квадратних кілометрів — як третина Троєщини, чи як уся Волноваха)
Спершу навчався в реальному училищі в Єлисаветграді, сидів за однією партою з Панасом Саксаганським (справжнє прізвище — Тобілевич). Уся родина Тобілевичів згодом буде брати участь у першому професійному театрі в Україні. Це був театр Корифеїв, який започаткував Марко Кропивницький в Єлисаветграді (нині місто називається на його честь — Кропивницький). У ньому грала вся родина Тобілевичів (усі рідні брати і сестри) Іван Карпенко-Карий, Марія Садовська-Барліотті, Панас Саксаганський, Микола Садовський і його дружина Марія Заньковецька.
Після того Чикаленко навчався у Харківському університеті, на аграрному, тоді казали — рільничому факультеті.
1894 року переїхав до Одеси, а 1900 року — до Києва, де долучився до громадського життя. В Києві протягом 1900–1904 років мешкав на Маріїнсько-Благовіщенській вулиці (тепер — вул. Саксаганського), 91 (флігельний будинок, має статус пам'ятки історії), звідти переїхав до придбаного ним будинку № 56 на цій же вулиці
Придбав ще землі на Черкащині — ті самі Кононівські поля і взявся господарювати, залучаючи новітні технології і американське обладнання. За результатами своєї праці написав 5 томів «Розмов про сільське хазяйство» Дуже хотів навчити селян гарно господарювати, бо вважав, що справу можна мати із заможними людьми. Голотою надто легко маніпулювати, вони легко ведуться на різні обіцянки і те, що зараз називають — популізм.
Кілька років домагався, щоб його книгу надрукували. Якщо російською, то було б швидше, а українською мовою друкарні довго опирались, та зрештою здалися. Так книга була надрукована в Одесі і розійшлася пів мільйонним накладом.
Це, як на мене, дуже перегукується з давньогрецьким розумінням громадянства. Громадянином в Давній Греції могла стати тільки вільна людина, не чужинець, не той, хто мешкає осторонь, а мешканець полісу, відповідальна і доросла людина, з власністю і стабільною зайнятістю, якій було, що втрачати. Громадянин обов'язково брав активну участь у громадському житті, набуваючи тим самим необхідний досвід. Не жаль, тоді ще жінок за громадян не вважали, але потім це змінилося.
Цікаво, що в усі часи були ті, хто не цікавився життям суспільства і був “поза політикою”, для них у греків була окрема назва — ідіот ιδιωτικός — що означає "приватна особа".
Отже, першим кроком до громадянського суспільства Чикаленко вбачав безбідне життя. Але цього не досить.
Що має бути ще у спільноти людей, щоб вони вважали себе нацією і могли розбудовувати власну державу?
- історія
- мова і література
- освіта і наука
- релігія
- ЗМІ
Бо саме на цьому виростає національна свідомість.
Історія
Ми всі зараз добре відчуваємо, що обізнаність в історії дає не лише розуміння причин сучасних подій і можливих наслідків, а й дає силу і мотивацію діяти. Національна свідомість без розуміння історії неможлива. Тож Чикаленко призначив премію на написання книги з історії України. У цієї премії драматична історія. У Євгена Чикаленка була старша дочка — Євгенія, яка померла у віці 10 років. І ті кошти, які мали піти їй на посаг, батько вклав в розвиток української ідеї. Конкурс виграла історикиня Олександра Єфименко. Цікаво, що це була перша жінка історикиня в російській імперії.
Мова
З очевидністю, необхідно було розвивати мову. Те, що мова якось хитро пов’язана з національним самовизначенням, дуже помітно і досі, якщо відстежити, в які моменти загострюється мовне питання. І те, що у нас сьогодні існують російськомовні патріоти України — це наслідок того, що Чикаленкові свого часу завадили втілити задумане.
Він завзято просував українську мову в освіті.
Фінансував видання словників.
Україно-російський з тлумаченнями за редакцією Бориса Грінченка. Це про цей словник згодом Максим Рильський напише рядки:
Не бійтесь заглядати у словник:
Це пишний яр, а не сумне провалля;
Збирайте, як розумний садівник,
Достиглий овоч у Грінченка й Даля
І російсько-український словник, кумедно, що його авторами зазначені М. Уманець і А. Спілка. Хоча насправді керував проектом Михайло Комаров, але оскільки він працював в Умані, то взяв собі таке псевдо. А другий автор — то взагалі не одна людина, а група співавторів з Києва, Одеси, яка взяла собі збірну назву — Адеська Спілка.
Література
Щоб мова була живою, нею необхідно створювати літературні твори. Тож, Чикаленко спонсорує товариство допомоги українським письменникам. Зокрема виплачував щомісячні стипенції тому ж Борису Грінченку, Володимиру Винниченку, Михайлу Коцюбинському. Тож, не дивно, що Коцюбинський приїжджав писати до Чикаленка в маєток.
Релігія
Окремим проектом, який фінансував Євген Чикаленко був переклад біблії. Пилип Морачевський першим переклав українською мовою Новий заповіт ще у 1860 році, проте її видання було заборонено Валуєвським циркуляром.
Чикаленко надрукує його у 1906 році, перекладач не доживе до видання 27 років.
Освіта
Євген Чикаленко був ініціатором відкриття осередків товариства «Просвіта» в Києві та Одесі. Перший осередок Просвіти виник у Львові. І займатись вони, згідно з назвою — просвітницькою діяльністю — навчали грамоти, промотували читання. Відкривали бібліотеки, друкарні, книгарні, театри, музеї, українські школи. Тобто все те, що могло створити альтернативу імперській освіті. В далекосяжній меті — Просвіта намагалась пробуджувати національну свідомість у якомога більшої кількості українців і запобігати їхній еміграції (в Канаду і клини).
Євген Чикаленко власним коштом побудував у Львові Академічний дім (Львів, вул. Коцюбинського, 21) — такий гуртожиток для студентів Політехніки і університету Франка, але з однією умовою, щоб там завжди були кімнати для студентів з підросійської України. Жодної дошки з його іменем встановити не дозволив.
Наука
В тому ж таки Академічному домі почало збиратись Наукове товариство імені Тараса Шевченка, його Чикаленко також підтримував фінансово. Вже до 1892 року товариство розрослося до формату академії наук, яке працювало в різних напрямках, але з особливим акцентом на українознавстві. Мало 17 осередків скрізь по Україні і відділення в Донецьку. Тоді, наприкінці ХІХ століття, Донбас ще не був русифікованим. Та й іншої академії наук в Україні на той час ще не існувало. В Києві академію наук відкриє гетьман Скоропадський у 1918 році.
ЗМІ
Але найбільш відомим меценатським проектом Євгена Чикаленка були ЗМІ. Спершу він підтримував часопис «Кіевская старина», потім й інші — часопис «Селянин», літературно-науковий вісник «Нова громада». А в 1906 році створив і весь час фінансував єдину в російській імперії щоденну україномовну газету «Рада». Її тираж був 2 500 примірників і вона ніколи не стала прибутковою. Коли Чикаленко шукав інших спонсорів, які могли б підтримати видання газети, і вони дорікали, що кілька тисяч підписників це замало, Чикаленко казав, що газета має існувати, навіть, якщо в неї буде всього кілька підписників. Він добре розумів цінність засобів масової інформації у формуванні світогляду українців. Тож, можливо саме про цей проект Чикаленко казав, що «Україну треба любити не до глибини своєї душі, а до глибини своєї кишені».
І коли Чикаленко запрошував інших меценатів долучатися до із консервування вони питали чому так не багато читачів газети а Чикаленко казав що якби їх навіть було не 2000 всього двоє газету варто було б продовжувати.
Газету закриють з початком Першої світової війни.
Громадська активність і політика
З 1900 року Євген Чикаленко переїхав до Києва. Оселився на вулиці Маріїнсько-Благовіщенській (нині — Саксаганського), 91 «Цей будинок був поряд з будинком, в якому жила родина Старицьких, через дім від М. Лисенка, через два – від родини Косачів (Олена Пчілка та дочка її Леся Українка) і майже насупроти будинку О. Кониського; недурно цю вулицю неофіціяльно звали тоді «Українською».
В Києві Чикаленко став активним учасником «Старої громади» — товариства студентів та викладачів Київського університету. Серед її учасників було чимало науковців, літераторів, громадських діячів. Вони займались відкриттям недільних шкіл, бібліотек, виданням української літератури і етнографічними дослідженнями.
Також був співзасновником і активним учасником кількох політичних партій, а у 1908 ініціював заснування Товариства українських поступовців (від слова поступ, що означає розвиток) — для координації українського руху.
Саме Товариство українських поступовців під його проводом скликало загальноукраїнські збори, коли в росії відбулась Лютнева революція. І треба було вирішувати долю України у змінних обставинах. І коли було прийняте рішення утворити Центральну Раду… Хто її очолив? Михайло Грушевський, але спершу з цією пропозицією звернулись до Євгена Чикаленка, проте він відмовився.
Це був 1917 рік. А на початку 1918 року, після битви під Крутами, як ми пам’ятаємо УНР вийшла з Першої світової війни УНР. І підписала зобов’язання постачати харчі до Німеччини, але уряд УНР не міг впоратись з цим. Це не влаштовувало і ні німецьких союзників, ні великих українських землевласників. Вони скликали Перший хліборобський з'їзд, де відбувся державний переворот. УНР втратила владу. Українську державу очолив Гетьман, Павло Скоропадський.
Є думка, що стати Гетьманом Чикаленкові пропонували також. І міністром аграрної політики при Гетьманаті, але він свідомо не йшов в політику і волів залишатись громадським діячем.
Казав, що «до булави треба мудрої голови і боротьби». І він не був певен, що впорається з тією боротьбою.
Цікаво міркувати про те, як могла б скластись доля України, якби державу очолив Євген Чикаленко. А також поміркувати між повагою до особистого вибору людини, і водночас про вищу мету, яка часом вимагає вчинків, які виходять за межі особистого.
Політичні погляди Євгена Чикаленка впродовж життя змінювались. Коли Микола Міхновський просував ідеї незалежності України, Чикаленко вважав, що українці ще не готові. Що зі зросійщеними громадянами впоратись буде важче ніж з царським урядом. Але чим довше тривав його життєвий шлях, тим більше він схилявся до ідеї незалежності.
Проте, ми вже знаємо, як розгортатимуться події далі. В 1919 році більшовикам вдасться захопити Київ. Усі маєтки Чикаленка будуть розграбовані. Він сам — змушений виїхати в еміграцію. Спершу в Пшемишль. Тут він теж не сидів без діла, а складав словник перекладу з галицької говірки на українську літературну мову.
Пізніше — переїхав до Подебрада в Чехії, де працював над російсько-українським словниками термінів сільського та лісничого господарства.
Бувши одним з найбагатших людей в Україні він втратив все і коли сам потребував коштів на лікування, і українська діаспора збирала йому кошти, він відзначав, як легко йому було жертвувати і як важко приймати.
У Євгена Чикаленка була улюблена приказка: «А ти Марку грай». В повній версії вона звучить — «Хоч нічого не виходить, а ти, Марку, грай». Це про здатність не полишати спроб, навіть після невдачі, про здатність не втрачати надії.
Пізніше Олексаднр Олесь напише вірш про це:
На небі хмари. Все більш смеркає,
І ніч безмежна, як світ, іде.
Все скуте жахом, а Марко грає,
А Марко грає, що сонця жде.
Справді, дочка згадувала, що несприятливі обставини лише помножували його наполегливість.
І ми зараз можемо впізнати це відчуття. Хай би там що не коїлось в світі, а «Нам своє робить».
Це дуже нагадує стоїчний принцип «роби, що маєш, і нехай буде як буде»
Додаткові матеріали
- Євген Чикаленко відмовився стати гетьманом України
- Усі гроші — в українську справу: історія Євгена Чикаленка
- Євген Чикаленко: менеджер українського руху
- Історія без міфів: “Хоч чорт з багна, аби не Москва!”
Підтримати проєкт
Немає коментарів:
Дописати коментар