пʼятницю, 5 серпня 2022 р.

Донбас. Від сьогодні і вглиб віків

Донбас  —  одна з ключових цілей російсько-української війни. Одні з найгарячіших бойових дій точаться саме там.

Як розшифровується слово Донбас?

Чи знаєте ви людей звідти родом? Як ви познайомились?

Спробуємо пірнути в історію Донбасу від сучасності і вглиб віків.

Цьогорічні події наразі оминаємо, бо вони ще тривають, але ви неодноразово натрапите на всі ті назви, які ми нині чуємо в новинах  —  Азовсталь, Бахмут, Лисичанськ... 

Що ж було перед тим?

А перед тим було 8 років гібридної війни, під час якої на Донбасі:

  • знищено інфраструктуру окупованих регіонів;
  • запроваджено обіг російських рублів та паспортів в ОРДЛО (окремі райони донецької і луганської областей  —  ті, що називають себе ДНР і ЛНР);
  • в школах окупованих територій запроваджено викладання за російськими програмами, в перемішку з пропагандою;
  • третина промисловості окупованої території вивезена в Росію, частина — зруйнована, а дієздатними підприємствами заволоділи російські власники;
  • жодного припинення вогню вповні не відбулося;
  • тривала гуманітарна криза для місцевого населення;
  • розквіт злочинності, контрабанди, торгівля наркотиками і зброєю.

Проте, до 24 лютого ці події війною називали лише неофіційно. 

А якою була офіційна назва? 

АТО і ООС. Як це розшифрувати?

Активні бойові дії на Донбасі тривали в 2014-2015 роках, одразу після анексії Криму і до підписання Мінських угод. Проте тоді це називали не війною, а спершу АТО (антитерористичною операцією), а тоді ООС (операцією об’єднаних сил. Яких сил, доречі?) для того, щоб уникнути запровадження військового стану в країні. В ході АТО вдалося звільнити чималу захоплену територію.

Російська Федерація офіційно не визнавала себе стороною конфлікту на Донбасі і заперечувала присутність там російських військових (це породило мем про «іхтамнет»), хоча військові з російськими документами неодноразово потрапляли в полон і сепаратисти отримували російську зброю.

Найвідомішими подіями війни 2014-2021 років стали:

  • Збитий у Донецькій області російською системою «Бук» Boeing 777 рейсу MH17 з Амстердама (Нідерланди) до Куала-Лумпура (Малайзія) 

  • Іловайський котел

Протягом літа 2014 року ЗСУ звільнили від російської окупації чимало українських міст. На початку серпня підконтрольний сепаратистам Донецьк був відрізаний від Луганська та кордону з Росією, а лінія фронту підійшла до міста Іловайськ. І в цей час на територію України увійшла регулярна російської армія, українські військові потрапили в оточення. ПІд час домовленого «зеленого коридору» російські війська відкрили вогонь на ураження, завдавши значних втрат. 

Бої під Іловайськом стали одним з переломних моментів того етапу війни: ЗСУ  перейшли від атаки до оборони. Оскільки співвідношення сил тоді було таке: у скільки разів ЗСУ перевищувала сепаратистів, приблизно у стільки ж російська армія перевищувала ЗСУ. Великі втрати підштовхнули українське керівництво до підписання Мінських угод.

  • Оборона Донецького аеропорту

Перші бої за аеропрот відбулись ще в травні 2014, тоді він лишився під контролем ЗСУ, але з вересня 2014 бої відновились, в січні 2015 після кількаденних обстрілів впала вежа аеропорту. Оборона аеропорту тривала 242 дні. Українських військових, які тримали оборону стали називати «кіборгами».

  • Мінські угоди

Перші Мінські угоди були підписані у вересні 2014  —  це меморандум про припинення вогню, зупинку на поточній лінії зіткнення. Другі Мінські угоди в лютому 2015 уточнювали як саме це має відбутись: припинення вогню, відведення важких озброєнь і збройних формувань, місцеві вибори і таке інше. 

В принципі, Мінські угоди можна вже детально не обговорювати, оскільки припинення вогню так і не відбулося, а потім офіційне визнання росією ДНР і ЛНР та початок вторгнення перекреслили їх.

  • Паспорти

У березня 2016 року ДНР почала видавати свої паспорти. Росія почала видавати свої паспорти на окупованих територіях з 2018.

Як виникли ДНР і ЛНР?

А перед тим була Російська весна. Так назвали спроби захоплення державних установ на сході і півдні України навесні 2014 року.

Спершу пройшла серія мітингів  —  з одного боку проросійських в підтримку «російськомовного населення» і з іншого боку  —  прихильників територіальної цілісності України. Проросійські мітингарі нападали на проукраїнських, у сутичках були і десятки поранених і загиблі.

Російські спецслужби розгорнули свою спецоперацію «Новоросія», яким протидіяли СБУ, МВС, а також Правий сектор і Самооборона майдану, оскільки ці події відбувались одразу після Революції Гідності.

7 квітня проголосили створення «Донецької народної республіки» та «Харківської народної республіки».  Тоді приміщення Харківської ОДА звільнив спецназ МВС. 

У Луганську захоплено будівлю СБУ, «Луганську народну республіку» там проголосили пізніше, 27 квітня, під контролем російських спецслужб. 

В Дніпрі та Миколаєві проросійські сили також спробували захопити ОДА, але їх швидко вдалось зупинити.

Після захоплення сепаратистами, за підтримки російських спецслужб, Слов'янська, Краматорска, Дружківки в квітні 2014, в.о. Президента України Олександр Турчинов оголосив початок антитерористичної операції (АТО). 

В Одесі після пожежі в Будинку профспілок, де загинули десятки людей, насильство не спалахнуло, як очікували російські спецслужби, а пішло на спад. Після після подій в Одесі на початку травня 2014 року проросійські виступи на Півдні України почали згасати.

11 травня лідери ДНР та ЛНР провели фіктивні референдуми про відокремлення від України. Для їх забезпечення в Україну направили силовиків та найманців з росії.

Донбас на початку незалежності України

Донбас  —  це промисловий регіон, багатий на корисні копалини, а отже сприятливий для великого бізнесу.

Тут зробили свій первинний капітал чимало нинішніх олігархів. Зокрема, в «лихі 90-ті» тут придумали схему «вугілля-кокс-метал», за якою видобуток вугілля, коксохімічні заводи і металургійні комбінати зосереджували в руках одного власника. Завдяки державним дотаціям на вугілля собівартість виробництва сталі виходила нижчою, що створила можливості для отримання надприбутків.

Великі гроші породжували великі конфлікти, аж до замовних вбивств.

Донецькі олігархи в 1997 році створили свою політичну партію  —  Партію регіонів, для просування власних інтересів в політиці.

У той час, коли одні збагачувались, інші жили у злиднях. Перші роки незалежності супроводжували великі шахтарські страйки.

Зокрема перший президент України Леонід кравчук був змушений дочасно піти з посади через один з таких страйків. Проте перші страйки виникли ще за часів СРСР, у 1989 році.

Донбас в СРСР

Донбас був індустріальним регіоном, а отже з великою кількістю робітників, привілейованого класу в СРСР. Робота шахтаря була важкою, але в хороші часи СРСР  —  добре оплачуваною. Коли інженер отримував 120 рублів, шахтар міг заробити від 300 до 600 рублів. Але в 1980-ті роках економічна криза далась взнаки, зарплату затримували.

У липні 1989 року почалися страйки шахтарів на Донбасі. Гірники почали усувати з шахт партійне керівництво. Тобто декомунізацію в Україні розпочали шахтарі. 

Агітаційна кампанія за незалежність України 1991 року була побудована на тому, що Україна сама себе здатна «прогодувати» і навіть «годує» інші республіки СРСР. 

Завдяки цьому збіглись прагнення різних верств населення України. Цей був компроміс між вимогами шахтарів Донбасу, щодо покращення рівня життя, та політичним українським рухом з вимогами незалежності. Саме тому ідею проголошення незалежності України підтримало так багато людей. 

Отже, від відбудови після закінчення Другої світової війни і до розпаду СРСР, Донбас процвітав. Як і всі промислові регіони, він особливо швидко русифікувався, за рахунок фахівців з росії, які приїжджали працювати на підприємствах Донбасу, а також за через русифікацію освіти. Зокрема в 1970-х роках на Донбасі почали закривати україномовні школи, у вишах також викладали російською. 

Коли почалась Друга світова війна?

Коли Німеччина напала на СРСР? 

Що відбувалось в проміжку?

Друга світова війна прокотилась Донбасом, як і рештою території України двічі, спершу із наступом Вермахту, відтак  —  з контрнаступом Червоної армії. Загалом в Україні в Другу світову було зруйновано близько 700 міст, 28 000 сіл, понад 320 000 господарств. 

Військовий план нападу на СРСР мав назву «Барбаросса». Розпочавши 22 червня 1941 року, приблизно впродовж року Вермахт окупував всю Україну. 

Територію України розділили на зони окупації. Більша частина України увійшла до райхскомісаріату Україна, Західна Україна — до дистрикту «Галичина», Південний Захід України, включно з Одесою, перейшов під протекторат Румунії та отримав назву «Трансністрія», а Донбас опинився у прифронтовій зоні, яку контролювало військове керівництво Вермахту. 

Райхскомісаріат Україна мала забезпечити військово-промисловий комплекс Німеччини вугіллям і залізною рудою, а німецьку армію і німецьке населення — хлібом і провіантом. А також робочою силою. Спершу роботу пропонували добровільно  —   будівельникам, металургам, гірникам, а тоді примусово. Загалом нацисти вивезли з території України (в її сучасних кордонах) близько 2 мільйонів робітників. 

Наступ нацистів на Москву зупинила холодна зима 1941 року і вони зосередили зусилля на Донбасі, Кубані, нафтових родовищах Північного Кавказу  —  економічно привабливих регіонах. 

Переломним моментом Другої світової війни стала Сталінградська битва (нині Волгоград), яку німці програли. 18 грудня 1942 року радянські війська розпочали контрнаступ на Курськ і Харків. Лінія фронту встановилась по лінії Суми — Охтирка — Покровськ — Слов’янськ — Луганськ. 

Радянська промисловість на той час перевищувала німецьку до того ж з 1943 року відчутно зросли поставки ленд-лізом з США, Великобританії і Канади. 

В вересні 1943 року радянські війська звільнили Донецьк (тоді Сталіно) і Маріуполь. Одразу після звільнення регіону від німецьких військ почалася відбудова промисловості Донбасу. 

А як вся ця промисловість на Донбасі з’явилась?

У міжвоєнний період чисельність населення Донбасу стрімко зростала. Люди з'їжджались сюди в пошуках роботи, на хвилі молодіжного руху, внаслідок депортацій з інших регіонів України, тікаючи від примусової колективізації чи від кримінального покарання. Була навіть така приказка, що якщо злочинець тікав на Донбас, його вже не шукали  —  він сам себе покарав. Бо праця у шахтах чи металургійних заводах важка і шкідлива для здоров’я. 

Однією з вагомих причин втечі людей на Донбас за приходу більшовиків була колективізація і розкуркулення. Під час «знищення куркулів як класу» одних виселяли примусово, інші самі тікали в промислові міста.

Проте Сталінські репресії знаходили людей і тут, зокрема відбувались показові карні справи. У 1928 році була сфабрикована перша така справа  —  Шахтинська «про економічну контрреволюцію в Донбасі», за нею засудили 53 особи, за спроби зірвати індустріалізацію. 

Індустріалізація була вкрай необхідна більшовикам, щоб економічно наздогнати Захід і виготовити вдосталь озброєння для поширення ідей революції в світі.

В часи індустріалізації Україна ставала важливою металургійною, вугільною і машинобудівною базою СРСР, у 1920-1930 роках тут спорудили чимало електростанцій та металургійних заводів: Азовсталь, Запоріжсталь, Криворіжсталь, Краматорський машинобудівний завод, Харківський тракторний завод та інші. У Донбасі відкрили понад 100 нових шахт.

Тонни виплавленого чавуну, кілометри рейок, верстати, комбайни і трактори в СРСР важили значно більше за людське життя. 

Одним зі способів заохочення до праці були «соціалістичні змагання». На Донбасі це називалось Стахановським рухом. Стаханов був гірником вибою в шахті (прохідником). І в одну ніч він перевищив норму видобутку вугілля в 14 разів. Хоча видобуток вугілля  —  це командна робота, працюють різні ланки шахти. Але пропаганді потрібна була людина-легенда, яка започаткує рух передовиків-стаханівців. 

Є легенда про саме ім’я Стаханова. Що насправді він був чи то Андрій чи то Олександр. В ініціалах було зазначено просто А., а газета «Правда» написала Олексій. Тоді Стаханов звернувся до газети повідомити про помилку, а радянське керівництво нібито видало йому новий паспорт зі словами: «Газета “Правда” не може помилятися».

Незважаючи на те, що Донбас  —  переважно промисловий регіон, а не селянський, Голодомор 1932-1933 років теж торкнувся цього регіону, скоротивши населення на чверть (а серед місцевих греків  —  на третину). У спорожнілі села переселялись росіяни, що поклало початок русифікації регіону.

А як на Донбасі встановилась радянська влада?

Після Лютневої революції в росії і утворення УНР, полки царської армії з Маріуполя, Бахмута і Луганська стали українським і сформували загони «Вільних козаків». Виникла українська преса, зокрема у Бахмуті надрукували один з перших віршів Володимира Сосюри. Проте вплив Центральної Ради на військових і шахтарів поступово згасав.

Після жовтневого перевороту більшовики спробували захопити владу і на Донбасі. Місцеві їх прихильники встигли проголосити свою ДКР  —  Донецько-Криворізьку Радянську Республіку, але вже за місяць самі ж більшовики її ліквідували.

Невдовзі змінилась влада в Києві, замість УНР утворилась Українська Держава на чолі з Гетьманом Скоропадським, який уклав союз з німцями. Під тиском україно-німецького війська більшовики змушені були відступити.

Проте Гетьманат довго не протримався, вже за 8 місяців влада перейшла до Директорії УНР. Німецькі війська відступили. Надалі протистояння на Донбасі тривало між більшовиками та «білою гвардією», денікінцями. Також тут діяли загони батька Махна та розрізненні злочинні угрупування. Зрештою, більшовики остаточно захопили владу на Донбасі.

Як взагалі Донбас став індустріальним регіоном?

У Донецькому басейні вугілля вперше виявили в 1721 році — у Лисячій балці під Лисичанськом. Тут пласти вугілля виходять просто на поверхню землі. 

Вперше кам’яне вугілля знайшли на сході Донбасу (нині на території росії). А в західній частині неподалік від Бахмута вугілля знайшли, коли шукали паливо для бахмутських солеварень. 

Для збільшення ефективності виробництва на Донбасі поєднували вугільну шахту і металургійний завод. У 1799 році відкрили перше таке підприємство — Луганський чавуноливарний завод. 

В той час сюди приїжджало чимало іноземців: бельгійці, французи, англійці та інші європейці. Вони готові були вкладати кошти в розвиток підприємств. 

Англієць John James Hughes Джон Юз заснував металургійний завод, біля нього виникло робітниче містечко, згодом назване на його честь Юзівкою (нині  —  Донецьк). Робочі документи він підписував цифрами «103», бо це нагадувало слов'янське написання його прізвища «Юз».

Для промислової логістики будували чимало залізниць і портів. На початок Першої світової довжина колій у цьому регіоні перевищувала сучасну їх протяжність. Доречі, чому так? 

Наприкінці ХІХ століття були відкриті морські порти в Бердянську і Маріуполі, звідки вугілля і залізо вантажили на міжнародні судна.

А коли люди заселили ці місця?

У 1774 році закінчилась чергова російсько-турецька війна. Османська імперія програла. Кримська ханство втратило потужного покровителя і скоротило свою територію лише до території Криму (за 9 років росія окупувала і його). У 1775 році була знищена Запорізька Січ. Всі південні землі нинішньої України увійшли до складу російської імперії.

Щоб колонізувати ці землі імперія почала переселяти сюди різні народи: греків, вірмен, волохів, сербів, німців та інші народи, зокрема християн із Криму. Щоб заманити переселенців, на цих землях не було запроваджено кріпацтва, як в решті імперії. Так греки заснували місто Маріуполь і навколишні села назвали на честь місць, з яких приїхали  —  Бахчисарай, Карань, Мангуш, Чердакли, Сартана, Урзуф, Ялта. 

Петро І прагнув виходу до узбережжя Чорного й Азовського морів щоб утвердити державу як морську. А Катерина ІІ мріяла відкрити шлях до Константинополя — столиці православ’я, здобути статус великої православної імперії.

Новоросійськ потім названий Катеринослав (нині  —  Дніпро) мав стати третьою столицею імперії (нарівні з Москвою та Петербургом). На цих землях російська імперія прагнула розбудувати Новоросію  —  Нову росію. 

Так ось звідки росіяни витягли цю ідею з Новоросією зараз.

Що ж було на цих землях до колонізації російською імперією?

А було Дике Поле  —  так називали південні степи України і Донбас в тому числі до колонізації. Це була межа між світами   —  християнським і мусульманським, яка була під під постійною загрозою нападів татар. Дике поле поступово займали козаки та селяни-втікачі. 

Щоб воювати і перемагати кочівників, козаки переймали звички степового населення — запозичали його одяг (шаровари), зброю (крива шабля), зачіску (оселедець) тощо.

Козаки займалися не лише воєнним ремеслом, а й торгівлею, розведенням худоби, риболовлею та видобутком солі і чумакуванням. 

Сіль для тих часів була головним консервантом. Солонина була необхідною умовою виживання людей. Її видобували випарюванням на Сиваші, а також поблизу Слов’янська, де є солоні озера. 

На карті німецького лінгвіста і математика Себастьяна Мюнстера XVI століття Донеччина Має назву Мала Татарія. Мешканців донецьких степів називали харцизами і вони не підпорядковувались ані Речі Посполитій, ані Російській імперії, ні Кримському ханству, і часто навіть Війську Запорозькому. 

На початку XVIII століття царський уряд спробував навести лад на цих землях, відловити втікачів і повернути до панів. Спершу каральна операція просувалась успішно  —  нових поселенців переписували, били батогами, відсилали до місць втечі. Але невдовзі здійнялось повстання, яке зупинило операцію. Повстання тривало кілька років, але зрештою було жорстоко придушене. 

А ці землі і раніше стояли пусткою, чи може спорожніли внаслідок чогось?

Землі Донеччини тривалий час лишились малозалеленими після розпаду Золотої Орди. Тут зрідка відкочовували ногайські і кримські татари. Але загалом територія перетворилась на Дике поле. 

А де тут була Золота Орда?

Ще на початку ХІІІ століття монгольські племена очолив Тимучжин, який став Чингізханом (великим ханом) і почав захоплення усіх відомих їм земель. Після захоплення Китаю і Хорезму (Самарканд, Бухара, Кабул  —  нині Узбекистан, Афганістан) монголи почали тіснити половців на їхніх землях (а це весь Великий степовий міст). 

Коли відступати вже не було куди, половці уклали союз з русичами і вирушили назустріч монголам. Битва відбулася на річці Калка в степах Донеччини, і завершилась незаперечною перемогою монголів. Монголи окупували половецькі землі і використовувати їх як базу для  відновлення сил під час завоювання Русі. Через 14 років після окупації половецьких земель (в тому числі Донеччини) монголи напали на Русь і впродовж 5 років підкорили і її.

Після монгольських завоювань нинішні південні і східні землі України входили до складу Золотої Орди. На Руських землях монголи зберегли князівську владу, от тільки монгольський хан видавав князям «ярлик»  —  дозвіл на правління в інтересах Орди.

Першої поразки монголи-татари зазнали лише через майже 140 років  —  великий князь литовський Ольгерд зміг перемогти їх у битві під Синіми водами і захопити Середнє Подніпров’я. Частина земель Донеччини  —  по лініях річок Вовча, Сіверський Донець, Оскол увійшла до складу Великого князівства Литовського, а решта лишилась частиною Орди під контролем темника Мамая та Кримського улусу. Ординці укладали договори з генуезцями в Криму, вели торгівлю.

Поступово одноосібну владу в Золотій Орді захопив хан Тохтамиш. Коли з сходу прийшла чергова загроза з боку Тамерлана, Тохтамиш уклад договір з Великим князем Литовським Вітовтом і вони разом виступили проти Тамерлана. Та у битві річці Ворскла (Полтавська область) військо Тамерлана здобуло яскраву перемогу, після чого Золота Орда почала розпадатися. 

Ок, монголи перемогли половців і влаштували Золоту Орду. А половці тут звідки?

У середньовіччі Донеччина входила до складу Хозарського каганату, ця середньовічна держава простягнулась від Дніпра до Аральського моря і проіснувала понад 300 років. Тривалий період стабільності сприяв розвитку торгівлі і ремесел. Поблизу села Сидорово Донецької області в 2012 році археологи почали розкопки хозарського міста, площею понад 120 гектарів, оточене стінами. 

Є одне цікаве припущення, що до приходу Рюрика на теренах нинішньої України вже існувала своя держава, якраз в районі Сіверського Дінця і до Азовського моря, у арабських джерелах збереглись записи тих часів про «руського кагана». Знахідки того часу називають Салтівською культурою (район Харкова Салтівка походить від назви того ж села). Проте чи була Салтівська культура незалежною державою чи однією з хозарських провінцій  —  невідомо.

За часів Русі через Донеччину проходив Великий степовий міст, що тягнувся від Китаю до Угорщини, яким прокочувались хвилі різних кочових народів. Тут виникали сутички, військові конфлікти але водночас і культурний обмін між осілими народами і степовиками.

Загалом на Донеччині виявлено близько 40 великих поховань кочівників. У селі Ямпіль на Донці знайшли печенізьке поховання, у Ясинуватій  —  могили торка й половця, біля села Новоіванівки Амвросіївського району — поховання заможної кочівниці.

Приблизно з ІХ століття в степу з’явились торки, союзники хозар. Разом із хозарами торки відігнали печенігів від Аральського до Чорного моря. Відомо хозарська фортеця Саркел («Біла вежа»), яку згодом захопив Святослав, була торкською. Після того торки дали присягу русичам, замість хозар, і лишились в Білій Вежі.

Поступово печеніги витісняли торків з їхнього місця проживання. Після розпаду тюркського каганату печеніги пройшли наскрізь Хозарський каганат, вторглися в місця проживання угорців і вигнали їх із земель аж до Сіверського Дінця, поступово зайнявши увесь південь і схід нинішньої України. Печенігів, які лишились кочувати уздовж Сіверського Дінця називали «тюркськими печенігами», а тих, що жили у Кубані  —  «хозарськими печенігами». 

З русичами печеніги і торгували, і воювали. Поодинокі набіги печенігів на Русь часом переростали у повномасштабні війни. Але Володимир Великий зрештою переміг печенігів і заснував на честь цього місто Переяслав. Вже за часів Ярослава Мудрого печенігів витіснили половці.

Торки ж оселились на землях між річками Росі та Трубіж, згодом до них приєднались берендеї, ковуї, окремі орди печенігів. І це населення з кочівницьким способом життя стали називати «чорні клобуки», тобто шапки. Столицею цього краю було місто Торчеськ (нині село Ольшаниця, Білоцерківського району). У 1093 році Торчеськ взяли в облогу половці, потім спалили, а багатьох чорних клобуків забрали в полон. 

Самоназва половців  —  кипчаки, греки називали їх куманами, а русичі  —  половцями, від слова «половий», блідо-жовтий. Поступово вони захопили всю територію Великого степового мосту, який стали називати Дешт-и-Кипчак — Кипчацький степ. На території Донеччини і Кубані існувала половецька протодержава Чорна Куманія, столиця якої була розташована між сучасними містами Слов'янськ і Краматорськ.

Русько-половецькі війни відбувались не за території. За весь час кордон Русі і Половецької Степу залишався незмінним. Кипчацькі орди доходили до Києва, руські дружини до Дону, але щоразу всі повертались на свої місця. Неодноразово руські князі одружувались із дочками половецьких ханів.

Саме від половців нам залишились «кам’яні баби»  —  поховальні стели у вигляді жінок, які в руках тримають чашу, в яку збирається молоко із грудей. 

Усі кочівницькі народи об’єднувались не за етнічним походженням, а за способом життя. Якщо ти живеш серед половців і поводишся як половець, отже ти є половцем. Це дозволяло їм асимілювати безліч інших народів на таких великих територіях.

Невже на Донеччину приходили лише кочівники зі сходу?

Не лише, люди сюди також переселялись із заходу також, зокрема з Греції.

Коли елліни переселялись до узбережь Чорного і Азовського морів, вони вже трохи знали про ці землі від Геродота. 

Поблизу нинішнього Маріуполя з’явилась грецька колонія Кремни. За Кальміусом (греки називали її Поріт) у бік Кривої Коси перебувало грецьке село Карія. Елліни торгували тут зі скіфами. І не лише торгували. Наприклад, син одного зі скіфських царів та еллінки  —  Анархасіс став філософом. 

Багато українських міст беруть свої початки з колишніх грецьких колоній: сучасне місто Севастополь — з Херсонесу, а місто Євпаторія — з Керкінітиди, Керч — з Пантикапеї. Також нам відомі поселення: Борисфен (о. Березань), Ольвія (Миколаївська обл.), Тіра (Одеська обл.) 

На початку V століття до н.е. навколо міста Пантікапея утворилось Боспорське царство. Воно стало одним з найбільших експортерів зерна до Малої Греції.

У III столітті до Причорноморських степів з Балтики (тобто з півночі)  дістались готи, а в IV столітті (знову таки зі сходу) прийшли гуни, вони розбили готів і рушили далі на захід, але на Донеччині залишилась кочувати частина гунів — акаціри. Після смерті ватажка гунів Аттіли їхня орда розкололось на окремі частини. Одна з яких  —  булгари, зайняли степи на схід від Дніпра.

Найвідоміший хан булгар  —  Кубрат заснував тут Велику Булгарію, яка охоплювала схід сучасної України і Північний Кавказ. Хан Кубрат помер у 688 році і похований у Полтавській області в селі Мала Перещепина. 

Через кілька років по тому Булгарію захопили хозари. 

Ок, греки заселяли узбережжя, а хто мешкав в степах?

Спершу у степах приазов’я жили кіммерійці. Про них мало відомо, хіба те, що вони спершу обробляли землю, але через часті посухи змушені були стати кочовиками і займатись скотарством. Відомості про кіммерійців в писемних джерелах і археологічні знахідки не завжди узгоджуються між собою.

Потім їх витіснили скіфи, про яких чимало писав Геродот. Скіфи  —  це не була однорідна спільнота. Були скіфи-орачі, скіфи-кочовики, царські скіфи. Головним їхнім божеством був Папай, його зображали із безліччю дзвіночків. Скіфи були войовничими, мали унікальну зброю  —  трилопатеві наконечники для стріл, короткі мечі  —  акінаки. Скіфи воювали не лише з місцевими племенами, а й з персами, грецькими колоніями. 

Ховали померлих у великих курганах (чимало скіфських курганів лишилось в Черкаській і Запорізькій області). Своїх царів скіфи хвали  разом з конями, жінками і рабами. Золоті речі, які знаходять в скіфських похованнях, вони самі не виготовляли, а робили замовлення еллінам, які відтворювали в золоті скіфський «звіриний стиль». Найвідоміша знайдена скіфська прикраса  —  пектораль. В цьому ж звіриному стилі скіфи набивали собі й тату. 

Пізніше на зміну скіфам прийшли сарматські народи, зокрема за Донеччині було кочовище роксоланів. Геродот описує легенду, що сармати нібито були дітьми скіфів і амазонок. В писемних джерелах сарматів часто згадують як військових найманців. Про їхню професійність свідчить те, що навіть Великий Рим платив їм данину.

А взагалі, відколи тут з’явились перші люди?

Донеччина заселена була ще в кам'яну добу, 300-100 тисяч років тому. Переважно вздовж річки Сіверський Донець. Поблизу міста Амвросіївка знайдена стоянка давніх людей, кістковище бізонів і найдавніше знаряддя праці в цьому регіоні —  Кринське рубило.

А під час будівництва Азовсталі натрапили на Маріупольський могильник  —  поховання 122 людей з кістяними, кам'яними знаряддями і мідними прикрасами. 

Ну і на завершення зазирнемо в доісторичні часи.

Кам’яне вугілля Донбасу утворилось тут в затоках і лиманах давно зниклого моря. На згадку про нього маємо Каспійське і Аральське моря. Саме тому місця, які були дном цього прадавнього моря, багаті на вапняк, який утворився з раковин морських мешканців. А папороті і хвощі, що росли на узбережжях моря, перемішувались з мулом і піском в мілких затоках і з плином часу перетворились на торф, кам'яне вугілля і антрацит.

З того часу цю місцевість ще тричі затоплювали моря  —  протягом юрського, крейдяного і третинного періодів. Поступово розмиваючи і вирівнюючи місцевість. Утворюючи той самий Великий степовий міст, Дике поле, українські степи.

(по тривалості - це два заняття, не одне)

Підтримати проєкт

За вашої підтримки Валентність може розвиватись, шукати нові форми, залучати цікавих людей, втілювати сміливі задуми. Стати патроном на Patreon можна тут:
© Валентина Мержиєвська

Немає коментарів:

Дописати коментар