В березні 2022 року, під час російсько-української війни, голова Чечні Рамзан Кадиров призначив грошову винагороду в 250 мільйонів рублів за голову "головного націоналіста України" Степана Бандери.
Що не так з цією пропозицією?
Що ви знаєте про Степана Бандеру?
Степана Бандеру називають батьком нації, поруч із Тарасом Шевченком. У 2010 році був визнаний героєм України "за незламність духу у відстоюванні національної ідеї, виявлені героїзм і самопожертву в боротьбі за незалежну Українську державу".
Наприкінці 2021 року Україною прокотився флешмоб, під час якого різні люди співали повстанську пісню "Батько наш - Бандера, Україна - мати!"
Передісторія
Степан Бандера народився 1 січня 1909 року в селі Старий Угринів у родині священника. Був хоумcкулером :) тобто навчався вдома, але так добре, що зміг вступити до гімназії, а потім - до Львівської політехніки. Захистити диплом, щоправда, не встиг. Надалі займався самоосвітою.
З 14 років готував себе до боротьби за незалежність у доволі суворий спосіб - інсценував допити, вчився зносити побиття та приниження.
В той час Галичина входила до складу Польщі і там діяли дуже різні сили - від комуністів до радикальних націоналістів.
У 1920 році націоналісти створили Українську військову організацію (УВО). Її очолив Євген Коновалець — колишній полковник армії УНР та керівник київських Січових стрільців.
Між іншим, популярна нині пісня Червона Калина була гімном Січових стрільців під час Першої світової війни.
Так ось, через 7 років УВО перетворилась на Організацію українських націоналістів (ОУН), яку продовжував очолювати Євген Коновалець. Саме йому вдалося об'єднати дві течії українського визвольного руху: ветеранів Української революції 1917–1921 років, вояків УГА та армії УНР - людей, які мали реальний бойовий досвід та переважно жили в еміграції, і радикальну молодь, яка діяла в умовах окупації. ОУН, як багато інших організацій того часу, була авторитарною організацією з суворою дисципліною, яка значною мірою трималась навколо постаті лідера.
Степан Бандера у свої 18 років вступив до УВО, організовував вишколи. А також був членом "Пласту". Він не був фізично дужою людиною, з юності мав проблеми з колінами, але був яскравим промовцем.
Після того, як польська влада заборонила "Пласт", активно долучився до роботи ОУН. Став крайовим провідником.
Влітку 1930 року Галичиною прокотилася хвиля бунтів та підпалів польських маєтків, відповідальність за які взяла на себе ОУН. У відповідь на це польська вдала влаштувала каральну акцію - пацифікацію (умиротворення) українців. Військові загони карали селян, знищували їхнє майно, руйнували громадські споруди. Окремі села пацифікували десятки разів.
Пацифікація на польських землях навіть близько не була такою як репресії і розкуркулення у підросійській Україні, але своєю жорстокістю спричинила жорстокість у відповідь. Тож не дивно, що кількість прихильників радикальних методів бороти почала зростати. Під проводом Степана Бандери ОУН почала використовувати терористичні методи у боротьбі за незалежність України.
Зокрема політичні вбивства. Найбільш відомі з них:
- шкільного куратора пана Гадомського за знищення українських шкіл,
- секретаря консульства СРСР у Львові і агента НКВС Олексія Майлова за Голодомор в Україні
- міністра внутрішніх справ Польщі Броніслава Перацького, який керував пацифікацією.
За останнє вбивство Степана Бандеру, якому тоді було 26 років, і його однодумців заарештували. Його та ще двох осіб засудили до смертної кари (заміненої згодом на довічне ув'язнення), до довічного ув'язнення - двох, ще семеро людей отримали від 7 до 15 років ув'язнення. Мужня поведінка і яскраві промови Степана Бандери на суді принесли йому велику популярність серед українців і стала основою для його майбутнього культу.
У 1938 році радянський агент вбив Євгена Коновальця. На його місце поміркована гілка ОУН обрала Андрія Мельника, а радикальніша - згуртувалася навколо Бандери. З часом це призвело до розколу ОУН на ОУН(м) та ОУН (б).
Мельниківці сподівались на підтримку з боку Німеччини, спираючись на досвід Першої світової війни. А бандерівці не чекали підтримки сильної держави, а прагнули об'єднання поневолених народів.
У 1939–1941 роках, коли між СРСР і Третім райхом діяв пакт Молотова-Ріббентропа, українські націоналісти шукали можливостей здобуття незалежності України. Для цього їм необхідна була ефективна армія, а особливо — офіцерський склад. Вони сподівались налагодити військову підготовку та офіцерський вишкіл у співпраці зі збройними силами Німеччини.
У лютому 1941 року з членів ОУН (б) було сформовано два батальйони — «Нахтіґаль» і «Роланд». Вони мали виконувати розвідувально-диверсійні завдання. Та після початку війни «Нахтіґаль» охороняв комунікації, а «Роланд» узагалі не брав участі в бойових діях. «Нахтіґалем» командував Роман Шухевич. Однак його бійці відмовилися присягати Німеччині, а присягли на вірність лише Україні.
Червона армія залишила Львів 29 червня 1941 року, а на ранок кілька німецьких частин з українським батальйоном «Нахтіґаль» увійшли до міста. 30 червня 1941 року біля будинку товариства «Просвіта» скликали громадські збори і проголосили Акт відновлення української держави. На чолі Українського державного правління ставав заступник Степана Бандери — керівник ОУН (б) Ярослав Стецько. Уряд Стецька встиг повідомити по радіо про створення незалежної України.
Українські батальйони «Нахтіґаль» і «Роланд» переформували у поліцейські загони та відправили до Білорусі.
В цей же час Тарас «Бульба» Боровець, який не був членом ОУН, а діяв від імені еміграційного уряду Української народної республіки (УНР), розпочав формування загонів для диверсій у тилах Червоної армії. Оскільки він прагнув створити армію і на її основі відновити УHP, то назвав свої загони Українською повстанською армією. Його загони на Поліссі називали «Поліська Січ» (УПА ПС). Починаючи з квітня 1942 року, загони Бульби-Боровця почали боротьбу із німецькими окупантами, вони перешкоджали вивезенню остарбайтерів на роботи в Німеччину, повертали селянам відібрані німцями харчі.
З осені 1941 року на Волині почали формувати боївки ОУН (б). Після 1943 року ОУН (б) сподівалися, що через послаблення позиції німців на фронтах, ті переглянуть своє ставлення до українського питання. І щоб не повторити помилок Національно-визвольних змагань, хотіли мати українське військо, здатне захистити українську державу. З цією метою була організована дивізія «Галичина». Ваффен-СС дивізія «Галичина» не була частиною СС (як про це стверджує російська пропаганда). Приставка СС означає, що вони контролювали всі збройні дивізії, які складалися не з німців, бо хтозна, що він них чекати. Також були створені подібні дивізії з албанців, білорусів, валлонців, данців, естонців, росіян (одна — з російських козаків, інша — з білого руху), скандинавів (шведів та норвежців), угорців, фламандців, французів і хорватів. Солдати дивізії "Галичина" також присягали на вірність Україні, а не Гітлеру та Німеччині. Проте сама дивізія не відіграла жодної значної воєнної ролі, ні у Другій світовій війні, ні у боротьбі за українську незалежність. І її солдати та офіцери дивізії ніколи не були визнані воєнними злочинцями.
Датою створення Української повстанської армії (УПА) вважають 14 жовтня 1942 року, коли свої боївки створила ОУН (м). Згодом цю дату пов'язали з козацьким святом Покрови і встановили тяглість військової традиції від українських козаків.
Українська повстанська армія, фактично сформувалася навесні 1943 року, коли Степан Бандера перебував у німецькому концтаборі, а спротивом керували троє його побратимів.
Поступово тактика ОУН перейшла у двофронтову боротьбу — проти німців і радянських партизанів. У такому протистоянні потрібно було об'єднуватись. Спершу сили Степана Бандери і Тараса «Бульби» Боровця згуртувались в єдину Українську повстанську армію, але не могли домовитись щодо підпорядкування УПА — керівництву ОУН (б) чи уряду УНР в екзилі. В травні 1943 року учасники ОУН (б) і ОУН (м) спробували домовитись між собою, оминаючи своїх очільників, але це примирення теж вповні не вдалося.
Під час окупації нацисти були зацікавленні у придушенні будь-яких спроб національного опору, зокрема — підживлювали протистояння між поляками й українцями, щоб вони не об'єднали зусиль проти самих німців.
Польський уряд у вигнанні також сподівався, що з ослабленням німців вони зможуть повернути собі державу в кордонах до 1939 року. І також збирали військо - Армію Крайову.
І поляки, і українці одночасно чекали моменту, щоб встановити свій контроль на одних і тих самих землях. Цей конфлікт, з часів польсько-української війни 1918–1919 років та міжвоєнної польської влади чекав моменту, щоб вибухнути. До 1939 року Волинь була польською територією, потім — радянською. Більшість населення Волині становили українці, але спільнота поляків також була чимала.
Тож ОУН у жовтні 1942 року вирішили виселити поляків із цих територій та знищити тих, хто чинитиме опір. Це рішення внесло розкол у лавах ОУН: частина провідників не хотіла привласнювати території знищенням людей. Зокрема Тарас «Бульба» Боровець засудив насильство щодо поляків і звернувся до польського еміграційного уряду на Волині з пропозицією про співпрацю.
Незгода всередині ОУН не спинила виконання рішення. У липні 1943 року бандерівці поставили вимогу перед кожним польським селом на Волині, щоб його мешканці «За 48 годин вибралися за Буг або Сян — інакше смерть!». Так відбулось те що українці тепер називають «Волинська трагедія», а в поляки — «Волинська різня».
11 липня загони УПА, за підтримки місцевих українських селян, злагоджено напали на 167 польських поселень. Польські загони самооборони відповідали окремими "відплатними акціями" в українських поселеннях. Сили Армії Крайової також вдавалися до помсти, хоча на Волині вони були значно слабшими за УПА.
Точна кількість жертв волинської акції не встановлена. Польські історики зазвичай дещо перебільшують кількість жертв ( 35 000-100 000 загиблих поляків, і до 5 000 українців), а українські — применшують (30 000-40 000 загиблих поляків і 16 000 українців). Спроби встановити точну кількість загиблих тривають.
Вже до кінця літа 1943 року ОУН та УПА очолив Роман Шухевич. У жовтні 1943 року ОУН засудила «Актив взаємних масових убивств, звідки б вони не походили».
У 1944 році нацисти звільнили Бандеру та вивезли його в передмістя Берліну, де взяли під домашній арешт та продовжили схиляти до співпраці. Але 1 лютого 1945 року йому вдалося втекти з-під нагляду.
У повоєнні роки в середині ОУН загострились конфлікти. Степан Бандера спробував піти у відставку але її не прийняли і він продовжив очолювати ОУН за кордоном аж до 1959 року, допоки 15 жовтня у Мюнхені його не вбив кілер КДБ Богдан Сташинський за допомогою отруйного пістолета-шприца. Діяльність Степана Бандери призвела також до репресій проти його родичів, яких знищили більшовики й Армія Крайова.
Висновки
Події 1943 року на Волині досі є болючим місцем в стосунках України і Польщі. Тільки 60 років по тому почалось поступове примирення сторін. Багато українських і польських політичних, громадських і культурних діячів прийняли і принесли свої вибачення.
У червні 2022 року міністри культури України та Польщі підписали меморандум про порозуміння щодо історичної пам'яті, зокрема вшанування пам’яті загиблих у 1943 році.
Часи Другої світової війни були періодом невимовного насильства з усіх сторін, знищення мільйонів людей. В тому числі українців, в тому числі з боку українців.
Українці в часи Другої світової війни воювали у складі Червоної армії, УПА, партизанських загонів з різних боків, одні були колаборантами (і з нацистами, і з НКВС) та поліцаями, інші - ставали Праведниками народів світу, одні залишатись на своїй землі, інші - емігрували. У кожного була своя мотивація і стратегія виживання. У когось вона спрацювала, у багатьох - ні. Протягом Другої світової війни в Україні загинув кожний четвертий.
І так, Степан Бандера був одним із тих, хто чинив насильство, але водночас він тоді був одним із небагатьох, хто всі свої вчинки спрямовував на одну мету - здобуття незалежності України (і навіть встиг ненадовго її проголосити!).
В той час, коли це ще не було мейнстрімом.
І зараз, виборюючи збройно незалежність України ми продовжуємо (а хочеться вірити, що завершуємо) справу, яку розпочав Степан Бандера. І Польща тепер наш союзник. А спільна боротьба зазвичай допомагає вирішити найскладніші непорозуміння.
В червні 2022 року міністр культури України і міністр культури та національної спадщини Польщі підписали меморандум про співпрацю у пошуках порозуміння в питанні історичної пам’яті. Попереду - медіація і примирення, і щодо постаті Степана Бандери також.
Що в Україні символізує червоно-чорний прапор? А в Польщі?
Чому ті, хто є героями для одних людей можуть бути злочинцями для інших?
Що було приводом, а що причиною Волинської трагедії?
Додаткові матеріали
Підтримати проєкт
Немає коментарів:
Дописати коментар