Дітям про Голодомор

 #дітямпроГолодомор

Щороку наприкінці листопада українці відзначають роковини Голодомору. 

Коли люди відзначають якусь радісну подію, її називають  —  річниця, і тоді святкування дозволяє згадати радість і поділитись нею. А коли згадують щось печальне  —  це називають роковини. Їх відзначають для того, щоб не забувати  —  щоб зберегти пам’ять про загиблих, щоб вкотре подякувати тим, завдяки кому інші вижили. І також для того, щоб не допустити повторення біди.

Голодомор  —  це була велика біда українського народу. У 1932-1933 роках в Україні від голоду загинуло дуже багато людей. І цей голод був створений штучно.

Це було невдовзі після створення Радянського союзу (СРСР). Перед цим усі звикли жити у один спосіб, але були люди, які хотіли влаштувати життя зовсім по-іншому. І зробили революцію, створили СРСР і спробували все змінити. Зокрема, зробити все спільним. Вони казали, що фабрика має належати не її власнику, а робітникам. А земля, і знаряддя для її обробки, мають бути спільними для усіх селян. І називали це «колгосп»  —  колективне господарство, тобто спільне. Селянам ідея віддавати свої власні інструменти і землю для спільного користування не дуже подобалась і вони опирались цьому. За це у багатьох майно вилучали силою, а їх самих виселяли кудись далеко, у Сибір. 

Проте Радянський союз прагнув не лише влаштувати таке життя всередині країни, а й поширити революцію далі, примусити інші країни жити так само, як СРСР. А щоб примусити когось, потрібна зброя. Щоб робити зброю  —  потрібно багато металу. А щоб виплавляти багато металу  —  потрібні великі заводи. Для великих заводів потрібно складне обладнання. СРСР потрібно було купувати це обладнання в інших країнах, тих, до яких згодом вони думали повернутись із революцією.

І щоб купувати обладнання для заводів, потрібні були гроші, золото. Щоб заробляти золото, треба було щось продавати. А продавати можна було зерно, яке вирощували селяни. Чим більше СРСР потребував золота, тим більше хліба забирав у селян. І ось у 1932-1933 роках СРСР забрав стільки хліба, що селянам самим його майже не лишилось. І тих, хто пручався або намагався сховати зерно —  вбивали або висилали, і втекти було неможливо. Зерно продовжували вимагати, і якщо його вже не було, забирали іншу їжу  —  м’ясо, овочі, навіть насіння, яке селяни мали сіяти навесні. І так, допоки зовсім нічого не залишилось і людям нічого було їсти. І тоді люди почали помирати.

В ті роки від голоду померло дуже багато людей — понад 4 мільйони. Це приблизно стільки, скільки жило до повномасштабного вторгнення росії в Києві і Одесі разом, або як у трьох Харковах, або шести Львовах.

Але ми  —  нинішні покоління українців  —  це нащадки тих, хто змогли вижити в Голодомор.

От тому ми і запалюємо у вікні свічку, щороку наприкінці листопада. Щоб згадати всіх, хто безвинно загинув. І подякувати тим, хто знайшов сили жити і завдяки цьому народились ми. Пам’ятати, щоб ніколи більше не допустити такого.

_____

А з підлітками можете послухати епізод нашого  подкасту