Слухати подкаст
1 березня росія завдала ракетного удару по Києву і влучила в Київську телевізійну вежу. Загинули п’ятеро киян, що були в цей час неподалік. Телевежа і підстанція поруч були пошкоджені.
Ця телевежа — примітне місце, найвища інженерна споруда України, зведена впродовж 1968-1973 років. Для того, щоб її спорудити знищили цвинтарі, розташовані тут — єврейський і військовий. Частину поховань вдалось перенести на Берковецький цвинтар, а решту надгробків просто скинули в Реп’яхів яр неподалік. Згодом поблизу вежі розбили парк «культури і відпочинку».
Але місцина, в якій вона розташована — зберігає набагато більше історій. І називається вона — Бабин яр. Називається так тому, що 600 років тому якась баба (ім’я її не збереглося, відомо лише, що тримала шинок) подарувала ці землі Домініканському монастирю.
І одна з цих історій сталася всього за 7 років до спорудження телевежі, за місяць до того, як перша людина полетіла у космос. У березні 1961 року потужний потік рідкого багна прорвав дамбу в Бабиному яру і вихлюпнувся на Куренівку, затопивши близько 30 гектарів міста (це приблизно як площа Київського зоопарку), разом з будинками, транспортом і людьми всередині.
Хвиля рідкої багнюки сягала 14 метрів і рухалась зі швидкістю 5 м/с, або 18 км/год, це швидкість бігу людини. Цей потік зносив все на своєму шляху, перекидав автомобілі, тролейбуси, повністю знищив трамвайне депо. Поступово багнюка тверднула, перетворюючись на камінь.
Але звідки у середмісті взялось стільки багна?
Внаслідок довгого ланцюжка поганих рішень.
Після другої світової війни, Київ був дуже зруйнованим. Бомбардування Вермахту, відступ Червоної армії, коли вони підірвали весь Хрещатик. Потім відступ німців з вивезенням всього цінного, і наступ радянської армії за будь-яку ціну. Все це дуже понівечило місто. І його необхідно було стрімко відбудовувати. І заводи, які виробляли будівельні матеріали, працювали на повну потужність, збільшивши виробництво цегли в 15 разів.
Зокрема цегельні заводи на вул. Сирецькій. Для виробництва цегли видобували глинистий грунт. Власне, глину брали для цегли, а решту грунту з водою треба було кудись відводити.
Одним з варіантів було — зливати все в Дніпро, але це було далеченько. Натомість зовсім поруч був величезний Бабин яр, глибиною до 50 — метрів, який і вирішили заповнити цими відходами. Окрім того, коли яр буде заповнений, на тому місці можна звести нові «хрущовки».
За 10 років роботи заводів туди встигли намити до 30 метрів багнюки. Київ, як ви знаєте, розташований не на рівнині, одні його частини височіють на горбах, інші — в улоговинах. І вийшло так, що ціле море рідкого багна нависло на 40-60 метрів понад низинним районом Києва — Куренівкою. Щоб втримати його була споруджена дамба, звичайна, земляна. Розрахунок інженерів-проектувальників передбачав 8-годинний робочий день заводів і кілька місяців перерви на рік. Але цегляні заводи працювали в кілька змін цілодобово, весь рік і вода з відходів не встигла відводитись і всмоктуватись в землю.
Допоки не почала потроху переливатись через дамбу. Незважаючи на аварійну ситуацію, людей з Куренівки не попередили і не евакуювали. І ось 13 березня дамбу прорвало. Внаслідок аварії було знищено до 300 помешкань, понад 1200 людей втратили житло. Точна кількість жертв не встановлена. Орієнтовно загинуло близько 500 людей, хоча деякі історики кажуть, що значно більше, проте зараз це вже встановити неможливо.
Ці події згодом стали називати Куренівською трагедією, хоча влада тривалий час її приховувала і применшувала наслідки.
Але це не єдине трагедія, яка сталась в цьому місці. Скоріш за все ви чули про Бабин яр іншу історію.
Під час Другої світової війни тут знищили сотні тисяч киян, більшість з них були євреями. Перед Другою світовою в Києві мешкали близько 850 тисяч людей. Чверть з них, близько 200 тисяч — були євреї. І ледве не половину з них — знищили в Бабином яру. Там також масово страчували ромів, партизан і військовополонених. Але найбільше — все ж таки євреїв.
Як це сталося?
У німців напередодні Другої світової війни розгорнулась потужна ідеологія «очищення» раси чи нації. Вона отримає назву — нацизм. Згідно з ідеологією нацизму є вищі нації (наприклад німці), нижчі (різні слов’яни) і геть ниці (євреї і роми). І ці нижчі нації займають забагато простору в світі, який міг би належати вищим. Тож, треба цей простір очистити. Спершу нацисти розробляли план виселення всіх євреїв з Європи — кудись на Мадагаскар. Але до Мадагаскару було далеко, тож вони почали створювати гетто — закриті квартали, куди зганяли усіх євреїв міста. Але цього виявилось не досить, здавалося, що легше їх просто знищити.
Коли війна докотилась до теренів України, нацисти вже не гаяли часу на гетто. Через 10 днів після того, як вони захопили Київ у 1941 році, по Києву з’явились такі оголошення:
(назви вулиць написані з помилками: Доктерівська то має бути Дегтярівська. На розі Мельникова (нині — вул. Юрія Іллєнка) і Дегтярівської — це там, де зараз розташована станція м. Лук’янівська)
Радянська армія, відступаючи з Києва, заклала радіокеровану вибухівку у багатьох будівлях в центрі міста (зокрема на Хрещатику) і коли підірвали її, то загинуло чимало німців і киян. Ці вибухи стали формальним приводом для репресій, бо німці вважали що серед радянських комуністів багато євреїв. Це насправді так і було, хоча вибухівку вони закладали не як євреї, а як військові чи комуністи. Але покарати вирішили євреїв.
На місце збору прийшли переважно жінки з дітьми і літні люди. Оскільки молодих чоловіків до того часу вже призвали до радянської армії. Можливо, вони вважали, що їх кудись евакуюють, бо неподалік була залізнична станція. Можливо, були залякані попереднім періодом репресій, голодомору, погромів, та іншого насильства, яке не припинялось тут з початку століття.
Від місця збору до Бабиного яру йти недовго — з півгодини пішки. На краю урвища їх змушували роздягатись, тоді заводили до яру невеличкими групами і розстрілювали. Це тривало цілий день. А коли день закінчився, тих євреїв, що були ще живі замкнули в ангарах неподалік і вони чекали своєї долі до наступного дня. На ранок розстріли продовжились. За ці два дні наприкінці вересня 1941 року нацисти розстріляли в Бабиному яру майже 34 000 євреїв. Потім німці підривали вибухівкою в схили яру, щоб засипати трупи землею.
Це було дуже виснажлива робота для катів. Рука томилась стріляти, психіка не витримувала, куль на всіх бракувало. У зв’язку з цим нацисти поблизу Берліна на озері Ванзеє зібрали конференцію, де вирішували як оптимізувати «остаточне вирішення єврейського питання», щоб не травмувати так своїх солдат.
Для євреїв почали створювати концентраційні табори. Найбільші з них з'явилися на території Польщі, де до війни мешкало дуже багато євреїв і вона давно була окупована. В цим таборах людей утримували в жахливих умовах і примушували до виснажливої праці. Смертність була надзвичайною.
Також вигадали газвагени — вантажівки з закритим кузовом, куди саджали людей, і заводили всередину вихлопну трубу, так, що викидні гази двигуна труїли їх. Допоки газваген доїжджав до місця призначення, в живих вже нікого не лишалось.
А наступним кроком було створення газових камер в таборах смерті, де людей масово труїли спеціальним газом «Циклон Б», який був створений для боротьби зі шкідниками і потім спалювали трупи в печах.
Коли Червона армія вже в 1943 році наближалась до Києва, німці також примусили в’язнів спалити трупи з Бабиного яру.
Проте навіть у найбільшому концтаборі в Освенцимі на знищували в день стільки людей, скільки було вбито 29-30 вересня 1941 року в Києві.
Всього в Бабиному яру за 2 роки нацистської окупації було знищено близько 100 000 людей — євреїв, ромів, радянських військовополонених, українських націоналістів.
Проте радянська влада не поспішала вшанувати пам’ять про них, а навпаки створила на цьому місці парк і телецентр. Тож коли сталася Куренівська трагедія, очевидці казали, що це помста Бабиного яру.
Наразі в Києві досі немає відповідного меморіалу Голокосту у Бабиному яру, який би гідно вшановував пам’ять загиблих і передавав наступним поколінням пам’ять про ці події. Напередодні повномасштабного вторгнення профінансувати спорудження такого меморіалу хотіли російські можновладці з оточення путіна, але це викликало обурення суспільства і фахівців.
Коли в перший тиждень повномасштабної російсько-української війни від обстрілів у Бабиному яру загинули люди, а світ ще не вирішив, як реагувати на ці події, Володимир Зеленський прокоментував це так: «Навіщо 80 років повторювати «Ніколи знову», якщо, коли бомба падає на Бабин Яр, світ залишається мовчазним?»
Відтоді вже минуло багато часу і сталася ще не одна трагедія. Україна отримала підтримку світу і продовжує боронити свою незалежність, сплачуючи за неї високу ціну.
Ми навчились цінувати життя кожної людини і починаємо глибше відчувати потребу вшанування пам’яті про загиблих. Тож, сподіваюсь, по завершенні війни знайдеться рішення і про пам’ять Бабиного яру.
Як в СРСР ставились до збереження пам'яті про загиблих? Чому?
З якою метою росія в березні 2022 року обстрілювала саме це місце?
Практичне завдання
(На заняттях дуже добре поєднувати сторітеллінг з саморобками. Розповідати історії, паралельно щось майструючи)
Паперова модель телевежі від художниці Насті Горнічар:
Додаткові матеріали
Підтримати проєкт
Немає коментарів:
Дописати коментар